Іван Волошин про свій вихідний день:
Сьогодні в мене був день творчості. Спільно з молодим талановитим художником Василем Кадаром, відбирали його роботи для приватного зібрання. Колекція мого друга, колишнього ужгородця, який зараз проживає в Києві, поповниться 99-тьма крутезними полотнами. Вітаю. P.S.Обох.
Мало хто знає, що перший заступник міського голови Ужгорода, успішний бізнесмен, меценат Іван Волошин за першою освітою – художник. Хоч так себе не називає і не надто часто бере до рук пензля, проте має вишукане відчуття смаку, цікавиться сучасним мистецтвом, підтримує талановиту молодь, вболіває за зовнішній вигляд міста… Ми поспілкувалися з депутатом з творчою душею про вибір фаху, про мистецькі вподобання, творчі проекти…
- За першою освітою ви художник. Принаймні за стереотипним уявленням про бізнесмена це трохи дивно…
– Я з четвертого класу після уроків їздив 12 кілометрів на автобусі до Мукачева в художню школу, а ввечері повертався додому у рідне село. І так чотири роки.
Після 9 класу зрозумів, що треба вчитися. Не бачив себе працівником у тракторній бригаді (основна перспектива у селі). Твердо вирішив вступати до художнього училища (тоді ще так називався теперішній Ужгородський коледж мистецтв імені А.Ерделі). Здобув два дипломи – училища та коледжу, згодом – інституту.
- Студентські роки найщасливіші. Що найбільше запам’яталося?
– Освітній процес у художньому навчальному закладі зовсім інакший, ніж в інших вузах: є академічна частина (живопис, рисунок, скульптура, композиція, історія мистецтва, робота в матеріалі) та загальноосвітні предмети. Якщо на уроках класичного ВНЗ звичні перевірка відвідування, поточні оцінки, то на заняттях художнього напрямку в частині спеціальних предметів, цього не було. Аудиторія завжди відкрита. Малювати можете в будь-який зручний час, хоч і вночі, – ніхто нікого не обмежував. До того ж художньому інституту, як і коледжу, абсолютно не притаманне таке явище, як хабарі за іспити. Тут або можеш, або ні. Такий підхід мені до вподоби, бо все по-справжньому.
Моє навчання розпочалося в момент розвалу Радянського Союзу. Пам’ятаю, першу стипендію дістав у карбованцях (30 так званих дерев’яних), другу – вже в купонах. Грошей традиційно не вистачало, то ми придумували «халтурки» – копії робіт, які потім продавали на ринку стадіону «Авангард». Робилося дуже швидко: брали книги з живопису й копіювали звідти твори класиків – Шишкіна, Левітана, Серова, Поленова, Айвазовського. Все це розкуповували поляки, словаки, в яких були такі ж економічні проблеми, як і в Україні. Викладачі нас на цьому ловили й вичитували ☺. Не дозволяли, бо, якщо студент сильно захоплювався копіюванням, надалі важко сформувати власний стиль. Як на мене, це ще раз демонструє якість навчання та підхід.
- У дипломі у вас записано «Майстер декоративно-прикладного мистецтва»…
– Так, але, крім спецпредмета, всі студенти вивчають також живопис, скульптуру, рисунок, композицію, історію мистецтва.
- І що вам найближче?
– Рисунок, живопис. Деревом цікавився без фанатизму. Хоча робота з матеріалом дуже цікава. Сьогодні технології вже дозволяють такі роботи проектувати на комп’ютері, а виконувати на 3D-машинах.
- Чому не присвятили себе творчості?
– Уже на четвертому курсі зрозумів, що не хочу ставати відомим художником після смерті ☺. Я не готовий був своє життя повністю присвяти мистецтву, бо все-таки за натурою – творчо-прагматичний. Тому пішов у бізнес.
- Проте з мистецтвом не порвали…
– Так, щороку відвідую публічні захисти студентів художнього інституту. Я в добрих стосунках майже з усіма викладачами. Дружу зі своїм першим викладачем живопису, одним із найкращих художників Закарпаття Антоном Ковачем. Пам’ятаю, як він, вимогливий викладач, мені на другому курсі, коли всі малювали аквареллю, а я почав пробувати олійними фарбами, зауважив: «Бачу, Волошин що ти вже маестро»
З Іваном Небесником, ректором Закарпатського художнього інституту, який знає мене з моїх 15 років, також товаришуємо. Наші взаємини протягом 24 років трансформувалися зі статусу «студент –директор» на дружбу, і мені здається – це прекрасно.
Багато-хто з тодішніх студентів нині – викладачі, наприклад, Юрій Чегіль, з яким теж товаришуємо.
- Чи підтримуєте творчу молодь?
– Так, бо художникам нині важко. Я їм раджу, рекламую їх на своїй сторінці у Фейсбуку. Маю все-таки ширше коло спілкування.
Стараюся акцентувати увагу друзів на нових талановитих іменах. І, якщо вдається чимось допомогти, маю задоволення.
Наведу приклад: потрапили мені на очі картини молодого художника Володимира Попа – я його знайшов і купив кілька робіт. Через якийсь час до мене в гості завітали друзі, які давно проживають у США (колишні ужгородці). Роботи їм дуже сподобалися, і вони також захотіли придбати кілька – я їх познайомив з автором. У розмові друзі почули про мрію молодого хлопця побачити Америку. Вони запросили його, зробили йому візу, надали житло, і Володя три місяці прожив у Штатах, творчо працюючи та вивчаючи мову. Тепер його роботи, крім України, є в США та Арабських Еміратах. Ось так буває.
Інший випадок. Наприклад, мені сподобалися картини з акварельної серії «Місто» молодого і дуже талановитого Василя Когутича. Купив понад 20 робіт, похвалився у Фейсбуку ☺, повісив у кабінеті, офісі. У Василя справи пішли краще – став продавати. Потім замовив йому роботу в олії. Бачу, що він узявся експериментувати і в цій техніці.
Нещодавно, до речі, Антон Ковач попросив подивитися роботи колишнього студента, а нині перспективного молодого художника Василя Кадара і по можливості допомогти продати кілька робіт (бо не вистачало грошей на лікування діда). Я вибрав кілька для себе, запропонував колегам, друзям, колекціонерам. На сьогодні один із моїх друзів-колекціонерів виявив бажання придбати понад 60 робіт. Мені здається, що це чудово.
- Ви колекціонуєте картини?
– Вважається, що закарпатцям треба колекціонувати представників закарпатської школи живопису – Ерделі, Бокшая, Манайла, Коцку… Я їх не колекціоную. З усіх наших класиків найбільше подобаються роботи Гаврила Глюка і Бокшая. Мені імпонує сучасне мистецтво, яке має вкраплення інтелектуалізму та індивідуалізму. Я не колекціонер. Купую те, що мені подобається, хай це буде і зовсім невідомий художник. Один із моїх друзів є серйозним колеціонером, має зо 1300 робіт усіх закарпатських класиків. Я ж купляю картини чи інші мистецькі роботи, які хочу споглядати щоденно як елементи інтер’єру.
Щодо сучасних мистецьких трендів, переконаний, що художник має право експериментувати в стилях лише тоді, коли здобув академічну освіту. Експерименти без базової підготовки – це ніщо. Інколи жартую, що той, хто малює гірше за мене, – не художник. Бо я не практикую щодня.
- Чи відвідуєте виставки, презентації?
– Стараємося з дружиною їх не пропускати. Буваємо в галереї «Ужгород», в «Галереї Ілько», за кордоном. Дуже сподобався музей імпресіонізму Орсе в Парижі.
- Професія накладає відбиток на стиль життя, погляди?
– Мистецтво і всередині мене, і поряд. Художня освіта допомагає бути кращим. Дає змогу не впускати в своє життя кітч. Намагаюся знаходити гармонію в своїй роботі, підходах, поглядах. Свої бізнес-проекти (в будівництві) робив сам – «Унґварський», «Апріорі». Також був запрошений серед інших до робіт над проектом реставрації «Корони».
Я перфекціоніст – вимогливий до всього і вимагаю від інших максимальної якості.
Навіть до вирішення юридичних питань теж можу підійти творчо ☺.
- Крім того, реалізуєте власні творчі проекти. Наприклад, пам’ятник художнику Ігнатію Рошковичу на площі Театральній в Ужгороді та аналогічний подарунок від вас місту Будапешту.
– У нас заведено говорити, що Закарпатська школа живопису розпочалася з Ерделі та Бокшая. Так вони її формалізували як школу, але реально традиції були закладені задовго до них. Наприклад, Шимон Голоші, що працював у Тячеві, експонується в кращих музеях Будапешта, а є ще Фердинанд Видра, той же Ігнатій Рошкович… Їх знають у вузьких колах. До речі, саме Рошкович за руку привів малого Йосипа Бокшая в художню школу. Тому я і вирішив увіковічнити цього майстра в скульптурах, одна з яких, як ви вже сказали, була подарована мною Ужгороду, інша – Будапешту. Роботу виконав скульптор Михайло Колодко.
У процесі роботи виникло бажання культурно пов’язати Ужгород і Будапешт. Тому що художник тут народився, вчився, а там реалізував себе, став відомим європейським митцем. Роботи Ігнатія Рошковича експонуються в центральній залі королівського палацу. Пам’ятник йому вже рік стоїть на другому березі Дунаю. Ідею підтримали генеральний консул Угорщини Йожеф Бочкаї та керівництво мерії угорської столиці. Спільно з ними та з головним архітектором ми вибрали розміщення – центральна набережна Дунаю. Тепер цей пам’ятник став одним із популярних об’єктів для фотографування як в Ужгороді, так і в Будапешті. Знаково, що на етюді скульптури зображений ужгородський пішохідний міст, а на угорському – головний міст Будапешта.
- Ви продовжуєте втілювати черговий проект – реставрація комплексу «Корона» в центрі Ужгорода…
– Це буде абсолютно точне відновлення проекту архітектора. Бо саме так вимагає порядок реставрації. Проте ми функціонально адаптуємо споруду до сучасних вимог. Це буде арт-бізнес-центр «Корона». До речі 30% площ займатиме художня галерея з постійною експозицією класиків та змінними виставками молодих художників.
Родзинкою проекту є скрупульозна увага до деталей, пластики, до вивісок, шрифтів. Все буде вирішено так, як бачив це автор, як було 100 років тому. Хочемо показати приклад якісної реставрації. До того ж інвестори взяли на себе додаткове інвестиційне зобов’язання – профінансувати реконструкцію центральної площі міста – Театральної.
- Чи вважаєте себе художником?
– Я не художник. Я людина, яка вчилася й непогано вміє малювати, може виконати роботу на нормальному, гідному рівні. Для того, щоб розвиватися, повинен бути щоденний прогрес. Якщо стоїте на місці, то деградуєте. Треба постійно бути в русі, трохи випереджаючи те, що довкола вас.
- Яким є Ваше художнє бачення Ужгорода?
– Як мінімум, перестати шукати нові вирішення в тих речах, над якими добре попрацювали старі архітектори. Не треба нічого міняти – треба привести в порядок те, що зроблено професіоналами.
Мусить бути й сучасна архітектура, місто має розвиватися, але це має бути доцільно, стилістично виправдано. У центрі забагато вже кітчу. Слід перші поверхи перепроектувати, що й було основним завданням у «Програмі відновлення історичного центру міста», яку я ініціював як чиновник. Якщо з верхніми поверхами проблема не складна: зафіксували, описали і почали відновлювати, – це ремесло – якісно відновити те, що є; то з першими поверхами проблема суттєва, бо за останні 50–70 років наші “зодчі” просто зруйнували всю автентичну архітектуру, деталі, повибивали двері в фасадах, набудували сходів і т. д.
У центрі міста мають бути найкращі заклади, найкраще обслуговування, найкращий вигляд. Якщо життя не розбавлене мистецтвом, воно стає споживацьким.
Розмовляла Яна Штима
«Зустріли нашого чемпіона Михайла Годинця з літака! Був у Японії на «місячнику тренувань», які проходили в найкращих клубах цієї країни, на запрошення засновника Шидокан карате Канчо Йосідзі Соено. Веземо додому. Учні, готуйтесь!»
– повідомив Іван Волошин на своїй сторінці у мережі Фейсбук.
Перший заступник міського голови Ужгорода Іван Волошин разом із дружиною Тамарою відвідали публічний захист дипломних робіт випускників Закарпатського художнього інституту та коледжу мистецтв ім. А. Ерделі на запрошення свого вчителя, незмінного керівника закладу, друга – професора Івана Івановича Небесника.
На своїй сторінці у ФБ політик, як випускник цього навчального закладу, написав:
«Хочу відзначити динамічний прогрес, який помітний у всьому – в рівні робіт, в ідеях, в організації. Це все покращується з кожним роком, і мене, як колишнього випускника «художки», це надзвичайно тішить. Я завжди говорив, що це єдиний вищий навчальний заклад, де неможливо скласти вступні іспити за гроші, як це робиться в інших вузах (не говорю вже про семестри)».
Канчо Йосідзі Соено – засновник Шидокан Карате – приїхав до Ужгорода і провів триденний міжнародний семінар, який відбувся в спорткомплексі «Юність». Участь у фестивалі взяли спортсмени з України, Чехії та Угорщини.
У соціальній мережі Facebook перший заступник міського голови Іван Волошин додав відео із зустрічі та поділився враженнями:
«Так проходив семінар з Шидокан Карате в Ужгороді за участі Канчо Соено, засновника стилю! Було круто!»
До теми:
Вперше в Україні: засновник шидокан-карате відвідав Ужгород (фото)
Другий день Міжнародного семінару з Шидокан карате в Ужгороді
Депутат міськради, перший заступник міського голови, бізнесмен Іван Волошин за масою обов’язків має не так багато вільного часу. Тому цінує будь-яку можливість провести його з сім’єю, друзями, товаришами. Про один із таких днів розповів на своїй сторінці у Фейсбуку:
«Сьогоднішній день ми з Тамарою провели з нашими чемпіонами з карате (Mykhailo Godynets та Iryna Godynets), Míroslav Konevích (сенсей з Праги) та з легендарною людиною – засновником Shidokan Karate Hombu Kancho Soeno (Японія), який відвідав Ужгород після закінчення чемпіонату світу (що проходив у Будапешті). З задоволенням також узяли участь у семінарі в компанії великої кількості учасників, серед яких і наші сини Владік і Сашка. Було круто!»
Закарпаття багате на спортивні таланти, що підносять імідж краю і держави у світі. Переважно на власному ентузіазмі. Про ужгородську родину Михайла та Ірини Годинців, яка досягла успіху на першості світу, Іван Волошин тепло відгукується у своєму дописі на Фейсбуку:
«Скромна молода ужгородська сім’я, чоловік (Mykhailo Godynets) – чемпіон світу з Шидокан карате, дружина (Iryna Godynets) – 2 місце чемпіонату світу! (Будапешт). Мої вітання!!! Оце рівень наших закарпатських-ужгородських спортсменів!»
Перший заступник міського голови Іван Волошин зустрівся з львівським професором, який підготував не одне покоління архітекторів, серед яких і головний архітектор Закарпаття Микола Пігуляк.
Про таку незвичну і корисну зустріч Іван Іванович повідомив на своїй сторінці у Фейсбуку:
«З професором Б.Посацьким! Маштабність цієї людини я усвідомив, коли під час сьогоднішньої презентації наші закарпатські архітектори один за одним інформували присутніх про те, коли вони (і в якому році ) закінчували Львівську політтехніку під керівництвом Богдана Степановича. Серед них і головний архітектор Закарпатської області Микола Пігуляк, і голова спілки художників Закарпаття Борис Кузьма, і архітектори О.Вдовіна, Ф.Осташ, і інші. Легенда!».
Депутат Ужгородської міськради Іван Волошин у соціальній мережі «Фейсбук» повідомив, що гордиться своїм однокурсником художником Едуардом Приходьком, котрий став одним із найвідоміших у краї:
«Мій сокурсник, Эдуард Приходько, став одним із самих продвинутих закарпатських художників. Талант!».
«Интересно: Леонардо да Винчи знают все, но не все знают, какая непростая судьба была у этого гения. Леонардо да Винчи был внебрачным сыном, в раннем детстве его забрали у матери и он воспитывался мачехой. У него не было личной жизни, по крайней мере нет практически никаких сведений об этом. Научные открытия при его жизни так остались непонятыми и неиспользованными. Современники его не понимали и не принимали. Тем не менее это был удивительный разносторонний человек, который кроме всего прочего играл на лире, умел писать обеими руками, увлекался кулинарией, быть гениальным художником, скульптором, инженером, архитектором, изобретателем, ученым, писателем и мыслителем. Конечно, у такого человека есть чему поучится.
Вот 10 уроков от Леонардо да Винчи.
- «Не стоит быть кем-то одним». Можно разрешить себе искать себя всю жизнь и пробовать все в новых и новых ролях. Ведь, если бы после того, как Леонардо предложил свои идеи и ему отказали, он впал в депрессию, возможно, мы никогда бы не узнали гениального художника.
- «Любое препятствие – это не тупик, это возможность попробовать себя в чем-то другом». Этим Леонардо занимался, по сути, всю жизнь. Он утверждал, что любое препятствие преодолевается настойчивостью.
- «Важно идти своим путем, не оглядываясь на других, и не думая, что они подумают». Отец Леонардо, будучи нотариусом, пытался долгое время приобщить его к семейной профессии, и хорошо, что у него это не получилось. Леонардо говорил, что в природе все мудро продумано и устроено, всяк должен заниматься своим делом, и в этой мудрости — высшая справедливость жизни.
- «Если какое-то дело «не идет», и прокрастинация вступает в свои владения, то это хороший повод заняться чем-то другим». С годами интересы да Винчи откланялись от искусства к науке. Вместо того, чтобы усердно рисовать заказы и обогащаться (что ему ставили в упрек его современники), он изучал и разбирал трупы лошадей и людей, строил летательные аппараты, изучал питание растений и их реагирование на яды и многое другое. 5. «Медленно – не всегда плохо». Да, сегодня мы живем в эпоху высокой интенсивности жизни, нам хочется все и сразу, за этим «все и сразу» наступает желание нового «все и сразу», мы не успеваем насладиться моментом достигнутого. Когда же мы к чему-то желанному идем долго, эффект получается порой неожиданный и удивительный. Знаменитый портрет Моны Лизы автор рисовал в течение 4 лет, он так и «не смог его закончить для заказчика», поэтому портрет остался у Леонардо, и теперь мы можем его наблюдать в Лувре. Сделай он его во время и в срок, мы о нем, возможно, так никогда и не узнали бы.
- «Любопытство – одна из лучших мотиваций». Только желание узнать что-то новое, ненасытное любопытство помогло ученому сделать такое количество открытий.
- «Не проси, а делай». Будучи гением в разных областях, Леонардо мог бы превозносить свою гениальность и умело этим пользоваться. Но он предпочитал следовать пословице «каждому свое, каждому — по заслугам».
- «Не всегда результат важен именно сейчас». Многие изобретения, предложения сооружений были созданы или построены спустя века после смерти Леонардо да Винчи, как например, в Англии и Норвегии есть мосты, построенные по его проекту.
- «Никогда не переставайте самосовершенствоваться». Ведь даже железо ржавеет, если ему не найти применения, и стоячая вода гниет, так ум человека чахнет, не находя себе применения.
- «Путь к совершенству — вегетарианство.» Оказывается да Винчи был вегетарианцем. Он пророчил, что придет время, когда люди будут смотреть на убийцу животного так же, как они смотрят сейчас на убийцу человека».
Такою інформацією Іван Волошин ділиться із читачами на своїй сторінці в соцмережі.
Перший заступник міського голови Ужгорода Іван Волошин не тільки успішний бізнесмен та політик, а й вправний майстер.
На своїй сторінці у Фейсбук він оприлюднив відео, на котрому власноруч перетворив старий стілець на вишукану річ інтер’єру, додавши:
«Вспомнил свою первую профессию (художня обробка дерева).
Процесс:
1. Купил набор старой мебели
2. Обработал деревяную часть в стиле MOOII (Martin Brass)
3. Покрасил и зафиксировал фактуру
4. Обтянули кожей.
5. Результат-экономия 8000$»
Іван Волошин – художник за першою освітою. Йому здорово поталанило, бо не лише за дипломом, а й за станом душі. Про це свідчать його пости у ФБ:
«Моя сьогоднішня «Art Therapy». Заспокоїтись вдалося, але терміново треба проситись на майстер-клас до Andrey Kartashov. Завтра ж іду проситися».
Амбітний і досить жорсткий чиновник (не так давно успішний та перспективний підприємець) ще й художник. Ідеться про Івана Івановича Волошина, депутата Ужгородської міської ради.
За першою освітою він художник. Закінчив Закарпатський художній інститут, де здобув диплом з відзнакою за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво».
На своїй сторінці у Фейсбуку Іван Волошин згадує часи студентства:
«Было и такое…:-))))))»
Популярні
- Іван Волошин з командою ужгородців-патріотів зареєстровані як кандидати в депутати.
- Іван Волошин з дружиною, гості програми “Інший ракурс” на телеканалі Тиса 1 (відео)
- В гостях у Івана Волошина та його родини (відео)
- Етап розробки проекту реставрації фасаду комплексу «Корона» завершено
- Іван Волошин про Європейський Ужгород (відео)
корупція
- Розстріл за корупцію в Китаї робить «поправки на вітер», в бажанні збагачуватись на таких речах! 02.02.2020
- Про недоброчесність та корупцію прокурорів 08.11.2019
- Представникам президентської партії, не вдалося зареєструвати двійника Івану Волошину, кандидату в мери Ужгорода. 01.10.2015
- Ужгород-Мукачево 3:3 Троє Чубірок, кандидатів на мера Мукачева і троє на мера Ужгорода 30.09.2015
- Вдарили гумором по політичному “бєзпределу” (відео) 19.09.2015
безгосподарність
Бездіяльність
Sorry, nothing to show yet.
кумівство
цинізм
- Символізм від Балог (відео) 05.09.2015
- Вибори. Війна всіх проти всіх. 23.08.2015
- Іван Волошин: “Ратушняк цинічно бреше!” 09.09.2010
Неосвіченість
брехня
- Символізм від Балог (відео) 05.09.2015
- Іван Волошин відповів на відверту брехню на сайтах Погорелова і Балоги 02.09.2015
- Іван Волошин про мера Ужгорода Погорелова. “Вор-это навсегда”. 21.08.2015
- «Місто-сад Мукачево» – міф, що насаджують медіа-ресурси Балоги (відео, фото) 17.08.2015
- Іван Волошин: “Ратушняк цинічно бреше!” 09.09.2010