З моменту закінчення свого навчання в ЗХІ, я щорічно відвідую публічні захисти дипломних робіт студентів “художки”. В останні роки моєю незмінною супутницею в цьому, традиційно є моя lovely wife Tamara Gotra. Приємно, що крім отримання естетичного задоволення від споглядання мистецьких творів, я можу сміливо константувати серйозний динамічний прогрес в майстерності робіт, масштабності ідей та концепцій на всіх без винятку факультетах, від дизайну та кераміки до дерева та металу. ������ ���

Про інтереси, про політику, про захоплення, про спорт і багато чого іншого…

В Ужгороді відбулася благодійна виставка-продаж робіт закарпатських художників. Виставку відвідали перший заступник міського голови Ужгорода Іван Волошин, керуюча справами Ужгородського міськвиконкому Даніелла Геворкян, депутати, науковці та представники бізнесу. Виручені від продажу робіт кошти, будуть направлені на підтримку дітей з вадами здоров’я.  

Перший заступник міського голови Ужгорода Іван Волошин, привітав викладачів та студентів Закарпатського художнього інституту з початком нового начального року. Про це чиновник написав на своїй сторінці у ФБ.

Сьогодні привітав викладачів та студентів коледжу мистецтв та Закарпатського художнього інституту ім. А.Ерделі з початком нового навчального року. Запросили мене як чиновника, але мені приємніше було вітати як колишньому випускнику художки, у якого спогади про навчання дотепер викликають лише позитивні емоції. Побажав першокурсникам захоплюючого навчання, викладачам сміливих та креативних студентів, ректору, професору Івану Івановичу Небеснику, швидкого досягнення мрії – створення Закарпатської Академії Мистецтв.

Мало хто знає, що перший заступник міського голови Ужгорода, успішний бізнесмен, меценат Іван Волошин за першою освітою – художник. Хоч так себе не називає і не надто часто бере до рук пензля, проте має вишукане відчуття смаку, цікавиться сучасним мистецтвом, підтримує талановиту молодь, вболіває за зовнішній вигляд міста… Ми поспілкувалися з депутатом з творчою душею про вибір фаху, про мистецькі вподобання, творчі проекти…

• За першою освітою ви художник. Принаймні за стереотипним уявленням про бізнесмена це трохи дивно…

– Я з четвертого класу після уроків їздив 12 кілометрів на автобусі до Мукачева в художню школу, а ввечері повертався додому у рідне село. І так чотири роки.

Після 9 класу зрозумів, що треба вчитися. Не бачив себе працівником у тракторній бригаді (основна перспектива у селі). Твердо вирішив вступати до художнього училища (тоді ще так називався теперішній Ужгородський коледж мистецтв імені А.Ерделі). Здобув два дипломи – училища та коледжу, згодом – інституту.

• Студентські роки найщасливіші. Що найбільше запам’яталося?

Іван Волошин

– Освітній процес у художньому навчальному закладі зовсім інакший, ніж в інших вузах: є академічна частина (живопис, рисунок, скульптура, композиція, історія мистецтва, робота в матеріалі) та загальноосвітні предмети. Якщо на уроках класичного ВНЗ звичні перевірка відвідування, поточні оцінки, то на заняттях художнього напрямку в частині спеціальних предметів, цього не було. Аудиторія завжди відкрита. Малювати можете в будь-який зручний час, хоч і вночі, – ніхто нікого не обмежував. До того ж художньому інституту, як і коледжу, абсолютно не притаманне таке явище, як хабарі за іспити. Тут або можеш, або ні. Такий підхід мені до вподоби, бо все по-справжньому.

Моє навчання розпочалося в момент розвалу Радянського Союзу. Пам’ятаю, першу стипендію дістав у карбованцях (30 так званих дерев’яних), другу – вже в купонах. Грошей традиційно не вистачало, то ми придумували «халтурки» – копії робіт, які потім продавали на ринку стадіону «Авангард». Робилося дуже швидко: брали книги з живопису й копіювали звідти твори класиків – Шишкіна, Левітана, Серова, Поленова, Айвазовського. Все це розкуповували поляки, словаки, в яких були такі ж економічні проблеми, як і в Україні. Викладачі нас на цьому ловили й вичитували ☺. Не дозволяли, бо, якщо студент сильно захоплювався копіюванням, надалі важко сформувати власний стиль. Як на мене, це ще раз демонструє якість навчання та підхід.

• У дипломі у вас записано «Майстер декоративно-прикладного мистецтва»…

Тамара Готра, Андрій Карташов, Іван Волошин

– Так, але, крім спецпредмета, всі студенти вивчають також живопис, скульптуру, рисунок, композицію, історію мистецтва.

• І що вам найближче?

– Рисунок, живопис. Деревом цікавився без фанатизму. Хоча робота з матеріалом дуже цікава. Сьогодні технології вже дозволяють такі роботи проектувати на комп’ютері, а виконувати на 3D-машинах.

• Чому не присвятили себе творчості?

– Уже на четвертому курсі зрозумів, що не хочу ставати відомим художником після смерті ☺. Я не готовий був своє життя повністю присвяти мистецтву, бо все-таки за натурою – творчо-прагматичний. Тому пішов у бізнес.

• Проте з мистецтвом не порвали…

Іван Волошин з ректором Іваном Небесником

– Так, щороку відвідую публічні захисти студентів художнього інституту. Я в добрих стосунках майже з усіма викладачами. Дружу зі своїм першим викладачем живопису, одним із найкращих художників Закарпаття Антоном Ковачем. Пам’ятаю, як він, вимогливий викладач, мені на другому курсі, коли всі малювали аквареллю, а я почав пробувати олійними фарбами, зауважив: «Бачу, Волошин що ти вже маестро»

З Іваном Небесником, ректором Закарпатського художнього інституту, який знає мене з моїх 15 років, також товаришуємо. Наші взаємини протягом 24 років трансформувалися зі статусу «студент –директор» на дружбу, і мені здається – це прекрасно.

Багато-хто з тодішніх студентів нині – викладачі, наприклад, Юрій Чегіль, з яким теж товаришуємо.

• Чи підтримуєте творчу молодь?

Іван Волошин з друзями зі США, що придбали роботу молодого художника

– Так, бо художникам нині важко. Я їм раджу, рекламую їх на своїй сторінці у Фейсбуку. Маю все-таки ширше коло спілкування.

Стараюся акцентувати увагу друзів на нових талановитих іменах. І, якщо вдається чимось допомогти, маю задоволення.

Іван Волошин з роботами Володимира Попа

Наведу приклад: потрапили мені на очі картини молодого художника Володимира Попа – я його знайшов і купив кілька робіт. Через якийсь час до мене в гості завітали друзі, які давно проживають у США (колишні ужгородці). Роботи їм дуже сподобалися, і вони також захотіли придбати кілька – я їх познайомив з автором. У розмові друзі почули про мрію молодого хлопця побачити Америку. Вони запросили його, зробили йому візу, надали житло, і Володя три місяці прожив у Штатах, творчо працюючи та вивчаючи мову. Тепер його роботи, крім України, є в США та Арабських Еміратах. Ось так буває.

Робота Василя Когутича

Інший випадок. Наприклад, мені сподобалися картини з акварельної серії «Місто» молодого і дуже талановитого Василя Когутича. Купив понад 20 робіт, похвалився у Фейсбуку ☺, повісив у кабінеті, офісі. У Василя справи пішли краще – став продавати. Потім замовив йому роботу в олії. Бачу, що він узявся експериментувати і в цій техніці.

Робота Василя Кадара

Нещодавно, до речі, Антон Ковач попросив подивитися роботи колишнього студента, а нині перспективного молодого художника Василя Кадара і по можливості допомогти продати кілька робіт (бо не вистачало грошей на лікування діда). Я вибрав кілька для себе, запропонував колегам, друзям, колекціонерам. На сьогодні один із моїх друзів-колекціонерів виявив бажання придбати понад 60 робіт. Мені здається, що це чудово.

• Ви колекціонуєте картини?

– Вважається, що закарпатцям треба колекціонувати представників закарпатської школи живопису – Ерделі, Бокшая, Манайла, Коцку… Я їх не колекціоную. З усіх наших класиків найбільше подобаються роботи Гаврила Глюка і Бокшая. Мені імпонує сучасне мистецтво, яке має вкраплення інтелектуалізму та індивідуалізму. Я не колекціонер. Купую те, що мені подобається, хай це буде і зовсім невідомий художник. Один із моїх друзів є серйозним колеціонером, має зо 1300 робіт усіх закарпатських класиків. Я ж купляю картини чи інші мистецькі роботи, які хочу споглядати щоденно як елементи інтер’єру.

Щодо сучасних мистецьких трендів, переконаний, що художник має право експериментувати в стилях лише тоді, коли здобув академічну освіту. Експерименти без базової підготовки – це ніщо. Інколи жартую, що той, хто малює гірше за мене, – не художник. Бо я не практикую щодня.

• Чи відвідуєте виставки, презентації?

Іван Волошин з дружиною Тамарою в «Галереї Ілько»

– Стараємося з дружиною їх не пропускати. Буваємо в галереї «Ужгород», в «Галереї Ілько», за кордоном. Дуже сподобався музей імпресіонізму Орсе в Парижі.

• Професія накладає відбиток на стиль життя, погляди?

– Мистецтво і всередині мене, і поряд. Художня освіта допомагає бути кращим. Дає змогу не впускати в своє життя кітч. Намагаюся знаходити гармонію в своїй роботі, підходах, поглядах. Свої бізнес-проекти (в будівництві) робив сам – «Унґварський», «Апріорі». Також був запрошений серед інших до робіт над проектом реставрації «Корони».

Іван Волошин з авторською роботою студентських часів

Я перфекціоніст – вимогливий до всього і вимагаю від інших максимальної якості.

Навіть до вирішення юридичних питань теж можу підійти творчо ☺.

• Крім того, реалізуєте власні творчі проекти. Наприклад, пам’ятник художнику Ігнатію Рошковичу на площі Театральній в Ужгороді та аналогічний подарунок від вас місту Будапешту.

– У нас заведено говорити, що Закарпатська школа живопису розпочалася з Ерделі та Бокшая. Так вони її формалізували як школу, але реально традиції були закладені задовго до них. Наприклад, Шимон Голоші, що працював у Тячеві, експонується в кращих музеях Будапешта, а є ще Фердинанд Видра, той же Ігнатій Рошкович… Їх знають у вузьких колах. До речі, саме Рошкович за руку привів малого Йосипа Бокшая в художню школу. Тому я і вирішив увіковічнити цього майстра в скульптурах, одна з яких, як ви вже сказали, була подарована мною Ужгороду, інша – Будапешту. Роботу виконав скульптор Михайло Колодко.

Іван Волошин на відкритті пам’ятника Рошковичу

У процесі роботи виникло бажання культурно пов’язати Ужгород і Будапешт. Тому що художник тут народився, вчився, а там реалізував себе, став відомим європейським митцем. Роботи Ігнатія Рошковича експонуються в центральній залі королівського палацу. Пам’ятник йому вже рік стоїть на другому березі Дунаю. Ідею підтримали генеральний консул Угорщини Йожеф Бочкаї та керівництво мерії угорської столиці. Спільно з ними та з головним архітектором ми вибрали розміщення – центральна набережна Дунаю. Тепер цей пам’ятник став одним із популярних об’єктів для фотографування як в Ужгороді, так і в Будапешті. Знаково, що на етюді скульптури зображений ужгородський пішохідний міст, а на угорському – головний міст Будапешта.

• Ви продовжуєте втілювати черговий проект – реставрація комплексу «Корона» в центрі Ужгорода…

Іван Волошин з маскароном для фасаду «Корони»

– Це буде абсолютно точне відновлення проекту архітектора. Бо саме так вимагає порядок реставрації. Проте ми функціонально адаптуємо споруду до сучасних вимог. Це буде арт-бізнес-центр «Корона». До речі 30% площ займатиме художня галерея з постійною експозицією класиків та змінними виставками молодих художників.

Іван Волошин демонструє проект відновлення «Корони»

Родзинкою проекту є скрупульозна увага до деталей, пластики, до вивісок, шрифтів. Все буде вирішено так, як бачив це автор, як було 100 років тому. Хочемо показати приклад якісної реставрації. До того ж інвестори взяли на себе додаткове інвестиційне зобов’язання – профінансувати реконструкцію центральної площі міста – Театральної.

• Чи вважаєте себе художником?

Етюд Івана Волошина

– Я не художник. Я людина, яка вчилася й непогано вміє малювати, може виконати роботу на нормальному, гідному рівні. Для того, щоб розвиватися, повинен бути щоденний прогрес. Якщо стоїте на місці, то деградуєте. Треба постійно бути в русі, трохи випереджаючи те, що довкола вас.

• Яким є Ваше художнє бачення Ужгорода?

– Як мінімум, перестати шукати нові вирішення в тих речах, над якими добре попрацювали старі архітектори. Не треба нічого міняти – треба привести в порядок те, що зроблено професіоналами.

Мусить бути й сучасна архітектура, місто має розвиватися, але це має бути доцільно, стилістично виправдано. У центрі забагато вже кітчу. Слід перші поверхи перепроектувати, що й було основним завданням у «Програмі відновлення історичного центру міста», яку я ініціював як чиновник. Якщо з верхніми поверхами проблема не складна: зафіксували, описали і почали відновлювати, – це ремесло – якісно відновити те, що є; то з першими поверхами проблема суттєва, бо за останні 50–70 років наші “зодчі” просто зруйнували всю автентичну архітектуру, деталі, повибивали двері в фасадах, набудували сходів і т. д.

У центрі міста мають бути найкращі заклади, найкраще обслуговування, найкращий вигляд. Якщо життя не розбавлене мистецтвом, воно стає споживацьким.

Розмовляла Яна Штима

Іван Волошин на захисті дипломників ЗХІ

Молодий  талановитий художник Василь Кадар, випускник Закарпатського художнього інституту, наразі мало відомий широкому загалу, проте Іван Волошин пророкує гучний успіх його роботам. Адже у роботах молодого митця є все для визнання: кольори, сюжети, лінії та сміливі поєднання.

«Ще один молодий, крутий, закарпатський художник виріс – Василь Кадар! Рекомендую звертати увагу зараз, бо через деякий час буде дуже дорого! Повірте мені на слово!» – зазначив Іван Волошин.

Іван Волошин

Символізм у скульптурній пластиці з відмінним рівнем виконання цьогоріч продемонстрував один із випускників Закарпатського художнього інституту. Роботу з глибоким змістом влучно прокоментував Іван Волошин:

Мені здається, якщо б такий витвір мистецтва подарувати при нагоді частині представників нашого депутатського корпусу та чиновників (на чолі з нашим мером), вони б від переповнених емоцій не змогли б оцінити художню цінність. Як гадаєте?

Перший заступник міського голови Ужгорода Іван Волошин разом із дружиною Тамарою відвідали публічний захист дипломних робіт випускників Закарпатського художнього інституту та коледжу мистецтв ім. А. Ерделі на запрошення свого вчителя, незмінного керівника закладу, друга – професора Івана Івановича Небесника.

На своїй сторінці у ФБ політик, як випускник цього навчального закладу, написав:

«Хочу відзначити динамічний прогрес, який помітний у всьому – в рівні робіт, в ідеях, в організації. Це все покращується з кожним роком, і мене, як колишнього випускника «художки», це надзвичайно тішить. Я завжди говорив, що це єдиний вищий навчальний заклад, де неможливо скласти вступні іспити за гроші, як це робиться в інших вузах (не говорю вже про семестри)».

Перший заступник міського голови Ужгорода Іван Волошин не тільки успішний бізнесмен та політик, а й вправний майстер.

На своїй сторінці у Фейсбук він оприлюднив відео, на котрому власноруч перетворив старий стілець на вишукану річ інтер’єру, додавши:

«Вспомнил свою первую профессию (художня обробка дерева).

Процесс:

1. Купил набор старой мебели

2. Обработал деревяную часть в стиле MOOII (Martin Brass)

3. Покрасил и зафиксировал фактуру

4. Обтянули кожей.

5. Результат-экономия 8000$»

Амбітний і досить жорсткий чиновник (не так давно успішний та перспективний підприємець) ще й художник. Ідеться про Івана Івановича Волошина, депутата Ужгородської міської ради.

За першою освітою він художник. Закінчив Закарпатський художній інститут, де здобув диплом з відзнакою за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво».

На своїй сторінці у Фейсбуку Іван Волошин згадує часи студентства:

«Было и такое…:-))))))»